4. Засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до вико­ристання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомо­гою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухи­лення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну ін­ших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засу­джених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речо­вини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.

356

357

1. Дана стаття уточнює, деталізує правове положення осіб, по­збавлених волі, у порівнянні із загальним правовим статусом за­суджених, що визначений у главі 2 КВК України (про поняття пра­вового статусу засуджених та його загальне визначення дивись коментар до статті 8 КВК України).

Водночас подальша його конкретизація забезпечується Прави­лами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, за якими засуджені мають право: на особисту безпеку; одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок вико­нання покарання, а також їх права; користуватися послугами, які надаються в установах виконання покарань, у тому числі додатко­вими, оплачуваними (підстригання; ремонт одягу, взуття, годин­ників тощо); отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових ко­штів чи коштів рідних та близьких; розпоряджатися грошовими коштами (для засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами три­мання, дільницях соціальної реабілітації), придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами, використання яких не заборонено; здійснювати листування з особами, які пере­бувають за межами установ виконання покарань та не відбувають покарання, вести з ними телефонні розмови; одержувати і відправ­ляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі в порядку, установленому цими Правилами; зустрічатися з роди­чами та іншими особами у відповідності до обмежень, передбаче­них для різних категорій засуджених; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі з питань, що стосуються їх осо­бисто; брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культу­рою і спортом; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчу­вання в асортименті та кількості, установленій цими Правилами; розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; брати участь у трудовій діяльності; одержувати освіту відповідно до законодав­ства про освіту за умови, що це не суперечить установленому по­рядку відбування покарання; одержувати правову допомогу в по­рядку, передбаченому ст. 107 КВК України; користуватися у при­міщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип'ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 КВт; відправляти поштою або передавати родичам під контро­лем адміністрації установи особисту літературу і періодичні ви­дання; придбавати для загального користування за рахунок ко­штів, які перебувають на особистих рахунках, телевізори, холо­дильники з розрахунку: телевізор та холодильник — один на відділення.

2. Засуджені зобов'язані: суворо дотримуватися норм, які ви­значають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами; утримувати в чистоті жилі й службові приміщення, робочі місця, за встановленим зраз­ком заправляти ліжка, дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, зберігати продукти харчування і предмети особистого використан­ня у відведених для цього та спеціально обладнаних місцях; вико­нувати всі законні вимоги персоналу установи; у встановленому порядку виконувати роботи з благоустрою установи виконання по­карань та прилеглої до неї території, а також для поліпшення культурно-побутових умов засуджених; дотримуватися вимог по­жежної безпеки і безпеки праці; дбайливо ставитися до державно­го майна; сумлінно ставитися до праці; за межами локальних сек­торів на території виправних колоній пересуватися тільки строєм; носити встановлені нагрудні знаки згідно із затвердженим зраз­ком; під час відбування покарання у камерах виходити на прогу­лянку і дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки, за графіком чергувати в камерах; при зустрічі з праців­никами установ виконання покарань та іншими посадовими осо­бами, які відвідують установи, вставати і вітатися з ними; бути ввічливими між собою.

3. Засудженим забороняється: самовільно порушувати лінію охорони та встановлені межі установ виконання покарань; спілку­ватися із засудженими та іншими особами з порушенням установ­лених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про вико­нання незаконних дій; придбавати, виготовляти, зберігати і вико­ристовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в установах; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, ви­роби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заподію­вати собі тілесні ушкодження, у тому числі і за допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від від­бування покарання або виконання встановлених обов'язків; завда­вати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юри­дичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну, завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також облад­нувати їх у комунально-побутових та інших службових або вироб­ничих приміщеннях; уживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; чинити опір законним діям персоналу установи, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених; відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови; організовувати та грати в настільні та інші азартні ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди, а

358

359

в гральні карти — взагалі; уживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначе­ну для перебування ізольовану територію, приміщення або визна­чене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють; мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені відповідним переліком; курити в невідведених для цього місцях, а у виховних колоніях — курити взагалі; направля­ти й отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановлено­му Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань; наносити собі або іншим особам татуювання; тримати тва­рин, займатись городництвом (у виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи); вивішувати фотогра­фії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях; самовільно переплановува­ти, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд установ виконання покарань, споруджувати на виробничих об'єктах різні будови (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, примі­щення та засоби для відпочинку, опалення і т.ін.); користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, ме­ханізмами та іншими матеріалами з особистих мотивів.

4. Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання по­карань встановлено особливий порядок взаємовідносин працівни­ків установ виконання покарань і засуджених. Ці взаємовідносини ґрунтуються на суворому дотриманні законності. Працівники уста­нов зобов'язані постійно зміцнювати правопорядок в установах ви­конання покарань, проводити цілеспрямовану виховну роботу се­ред засуджених, виявляти та попереджувати вчинення правопору­шень з їхнього боку, уміло поєднувати високу вимогливість з уважним ставленням до кожного засудженого. їм категорично за­бороняється входити у неслужбові стосунки із засудженими та їх родичами, що не викликані інтересами служби, а також користу­ватися їх послугами.

Засуджені зобов'язані бути ввічливими з працівниками установ виконання покарань, виконувати їх законні вимоги. Засуджені звертаються до працівників установ виконання покарань на «ви», називають їх по імені та по батькові або «громадянин», «громадян­ка» і далі за званням чи займаною посадою. Працівники установ виконання покарань звертаються до засуджених на «ви» і назива­ють їх «засуджений», «засуджена», «громадянин», «громадянка» та прізвище. У виховних колоніях працівники звертаються до за­суджених на «ти» і можуть звертатись до них словами «вихова­нець» , «вихованка» та називати їх по імені.

Стаття 108. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби

1. Засуджені мають право придбавати за безготівковим розра­хунком продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки — віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої та другої груп, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітні, а також засудже­ні, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, — також на гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу.

2. Засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одер­жані за переказами.

3. Сума грошей, що дозволена до витрачання, встановлюється цим Кодексом.

4. Засудженим, які перевиконують норми виробітку або сум­лінно виконують встановлені завдання, може бути додатково до­зволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків міні­мального розміру заробітної плати; засудженим, які перевикону­ють норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання на важких роботах чи роботах із шкідливими умовами праці, — п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати незалежно від відбутого строку покарання.

5. Інвалідам першої групи, вагітним жінкам, жінкам, які ма­ють дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяєть­ся придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму мінімального розміру заробітної плати.

6. Інвалідам другої групи і засудженим, які перебувають у ліку­вально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, дозво­ляється придбавати продукти харчування і предмети першої по­треби на суму, що становить шістдесят відсотків мінімального розміру заробітної плати.

7. Перелік і кількість продуктів харчування і предметів першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту Украї­ни з питань виконання покарань.

1. Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умо­вами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуджених до позбавлення волі придбавати продукти хар­чування та предмети першої потреби (ст. 108 КВК України). Це по­ложення відповідає ст. 76.2 Мінімальних стандартних правил по­водження з в'язнями, де сказано, що засуджені до позбавлення

360

361

волі повинні мати можливість витрачати частину зароблених ними коштів на придбання дозволених предметів особистого вжитку.

2. За КВК України засуджені у виправних колоніях мінімально­го рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право ви­трачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати (ст. 138); у колонії середньо­го рівня безпеки — до 80 % , а у колонії максимального рівня без­пеки — до 70 % мінімального розміру заробітної плати. Треба ска­зати, що ці суми є базовими, бо засудженим, які відбувають пока­рання у дільницях ресоціалізації можуть бути змінені умови відбування покарання. Так, при сумлінній поведінці і ставленні до праці за клопотанням начальника відділення соціально-психоло­гічної служби постановою начальника колонії, погодженою зі спо­стережною комісією, засудженим може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші у виправній колонії: мінімального рівня безпеки після відбуття не менше третини строку покарання в сумі п'ятдесят відсотків мінімального розміру заробітної плати; серед­нього рівня безпеки після відбуття не менше половини строку по­карання — 40% мінімального розміру заробітної плати; макси­мального рівня безпеки після відбуття не менше половини строку покарання — ЗО % мінімального розміру заробітної плати.

3. За загальним правилом працездатні засуджені можуть при-дбавати продукти харчування та предмети першої потреби лише за безготівковим розрахунком і на кошти, зароблені в колоніях. Що стосується непрацездатних засуджених, тобто чоловіків віком по­над шістдесят років, жінок — віком понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітніх, то ці позбавлені волі можуть придбавати продукти харчування та предмети першої потреби також на гроші, одержані за поштовими переказами, за рахунок пенсій чи інших доходів.

За ст. 108 КВК України сума грошей, яку можуть витрачати не­працездатні особи для придбання продуктів харчування та пред­метів першої потреби дорівнює: для інвалідів першої та другої груп, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, — сумі мінімального розміру заробітної плати, а для інвалідів другої групи — сумі, що становить шістде­сят відсотків мінімального розміру заробітної плати.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 108 КВК України, засудженим, які пе­ ревиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановле­ ні завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку або сум­ лінно виконують встановлені завдання на важких роботах чи робо­ тах із шкідливими умовами праці, — п'ятдесяти відсотків міні-

мального розміру заробітної плати незалежно від відбутого строку покарання.

Перевиконанням норм виробітку вважається перевиконання норм на роботі з відрядною системою оплати. До осіб, які сумлінно виконують встановлені завдання, відносяться засуджені, що зраз­ково виконують погодинні роботи або свої обов'язки на роботах з посадовим окладом (наприклад, засуджені, зайняті на роботах з господарського обслуговування).

За положеннями даної статті, дозвіл на додаткове витрачання грошей дається незалежно від відбутої засудженим частини стро­ку покарання, але при умові, що він у період, за який надається право додатково витрачати кошти, не мав дисциплінарних стяг­нень за порушення умов відбування покарання.

5. Для придбання засудженими продуктів харчування та пред­метів першої потреби в колоніях організована щоденна робота ма­газинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

6. Засудженим, що тримаються в дільницях посиленого контро­лю або в камерах колоній (секторів) максимального рівня безпеки, придбання продуктів харчування й предметів першої потреби два рази на місяць здійснюють начальники відділень на підставі заяви засудженого, погодженої з начальником установи.

7. Асортимент продуктів харчування та предметів першої по­треби, які можуть придбати засуджені, затверджений Державним департаментом України з питань виконання покарань. Загалом він співпадає з переліком продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можуть отримувати засу­джені у посилках (передачах). До речі, Правила внутрішнього роз­порядку установ виконання покарань дозволяють засудженим за кошти, зароблені в колонії або отримані за поштовими переказа­ми, придбавати в установленій відповідним переліком кількості й асортименті продукти харчування та предмети першої потреби в магазині колонії в рахунок належних їм посилок.

8. Продукти харчування, придбані засудженим в порушення встановленого порядку їх придбання або отримання, підлягають вилученню. З цього приводу складається акт, до якого долучаєть­ся пояснення засудженого. Вилучені продукти можуть бути повер­нені родичам чи іншим особам, якщо вони передали їх засудже­ним. Якщо ж джерело придбання продуктів залишиться невідо­мим, то вони повинні здаватися у встановленому порядку на склад та після санітарного контролю передаватися на забезпечення за­судженим за рахунок встановлених норм, а при непридатності — знищуватись.

362

363

Стаття 109. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя

1. Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок ко­штів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготор­говельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.

2. Література, придбана через книготорговельну мережу і отри­мана через пошту, не включається в число посилок (передач) і бандеролей, визначене цим Кодексом.

3. Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти примірників книг і журналів.

4. Література в кількості, що перевищує вказану в частині тре­тій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою за­судженого — до бібліотеки колонії, або пересилатися за його раху­нок родичам.

1. Ст. 108 КВК України має виховний характер та спрямована на розвиток у засуджених потреби до підвищення свого загально­освітнього, культурного та естетичного рівня, задоволення худож­ніх та естетичних потреб. Слід відмітити, що у кожній установі ви­конання покарань є бібліотека.

2. Стаття, що коментується, досить своєрідно вирішує питання про придбання засудженими літератури. З одного боку, це право достатньо розширено: засуджені можуть не тільки без обмеження придбавати, а й одержувати літературу в бандеролях, посилках і передачах. З іншого — засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти примірників книг (журналів).

Подібне обмеження встановлено у зв'язку з відсутністю вільних площ для розміщення особистих бібліотек чи бібліотек відділення. До цього числа не входять підручники, необхідні для навчання за­суджених у школі за спеціальністю. Іншу літературу засуджені можуть здати на зберігання або передати до бібліотеки установи для загального користування.

Пересилати придбану літературу родичам або іншим особам ад­міністрація установи за свій рахунок не зобов'язана, оскільки, по-перше, не в змозі здійснити, як того вимагає закон, цензуру кож­ного відправлення і, по-друге, не має фінансування на подібні не-статки. Таке пересилання здійснюється винятково на кошти засуджених, якщо вони є на їхніх особових рахунках. В іншому випадку література повинна бути здана в камеру схову, а після звільнення вона буде видана на руки власникові.

3. Закон не встановлює будь-яких обмежень стосовно до окре­мих категорій засуджених у праві придбавати літератури та пись­мових приладь, всі вони користуються однаковими правами. Не

364

має значення також і той факт, що у бібліотеці установи є в наяв­ності та чи інша книга: засуджені мають право придбати видання, що їх цікавить, в особисте користування.

Хоча закон і не встановлює обмеження щодо характеру придба­ної літератури, із загальних заборон стосовно зберігання тих чи ін­ших предметів випливає, що засуджені не можуть зберігати, отри­мувати та розповсюджувати видання, котрі пропагують війну, роз­палення національної та релігійної ворожнечі, культ насильства або жорстокості, а також видання порнографічного характеру. На такі видання засуджені не мають права і підписуватися.

4. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань встановлюють певні обмеження на отримання письмових при­ладь: засудженим не дозволяється придбавати, мати при собі ко­льорові олівці та кольорові ручки і чорнило з тим, щоб виключити можливість підробки документів, грошей та інших предметів.

5. Слід відмітити, що література, придбана через книготорго­вельну мережу та отримувана поштою, не включається до числа посилок (бандеролей), встановлених для тієї чи іншої категорії за­суджених.

Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови

1. Засуджені мають право на побачення: короткострокові три­валістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткостро­кові побачення надаються з родичами або іншими особами у при­сутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (по­дружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й се­стри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата по­слуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих по­бачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

2. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються поза­чергово.

3. Для одержання правової допомоги за письмовою заявою за­суджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засу­дженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової до­помоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням ^засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи

365

за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці.

Побачення надається адміністрацією колонії при пред'явленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за за­коном має право на надання правової допомоги особисто чи за до­рученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а та­кож документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.

4. Кількість і види побачень встановлюються цим Кодексом.

5. Засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з осо­бистих коштів засуджених. Телефонні розмови між перебуваючи­ми в місцях позбавлення волі заборонені.

6. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти три­валі побачення короткостроковими, а також тривалі або коротко­строкові побачення — телефонними розмовами.

7. Порядок надання побачень і телефонних розмов визначаєть­ся нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

1. Однією з доволі істотних умов відбування покарання є кон­такти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавле­ним волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі ма­ють право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чо­тирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та мак­симального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця коротко­строкове й один раз на три місяці тривале побачення.

2. Крім побачень засудженим надається право на чотири теле­фонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські теле­фонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засу­дженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі поба­чення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього роз­порядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які пе­ребувають в кримінально-виконавчих установах.

Порядок проведення побачень та телефонних розмов встановле­ні Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Ко­роткострокові побачення надаються з родичами та іншими особа-

ми під наглядом представника адміністрації установи виконання покарань. З іншими особами побачення надаються тільки тоді, коли, на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого. У разі відмови в наданні побачення на заяві засу­дженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться примітка про причини відмови. Начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з роди­чами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері.

3. Відповідно до вимог Віденської конвенції «Про консульські зносини», ратифікованої Україною 27.04.1989 р., генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент дипломатичних представництв закордонних держав мають право на короткостро­кові побачення із засудженими громадянами своїх держав. Поба­чення засуджених з дипломатичними представниками до кількос­ті встановлених кримінально-виконавчим законодавством Украї­ни не враховуються, їх число не обмежується.

За Методичними рекомендаціями Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо особливостей пово­дження із засудженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними виховної роботи (від 26.10.2004 р.), повідом­лення про заяви засуджених іноземців про бажання мати побачен­ня з представниками посольств або консульств держави їхнього громадянства, керівництво установи у встановленому порядку надсилає до Департаменту, який повідомляє відповідне диплома­тичне представництво іноземної держави в Україні. Побачення представників посольств і консульств відповідних держав із засу­дженими надаються тривалістю відповідно до ч. 1 ст. 110 КВК України, лише за наявності в цих представників дипломатичних або консульських карток.

4. Тривалі побачення відповідно до ст. 110 КВК України нада­ються з правом спільного проживання і тільки з близькими родича­ми (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні братий сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало в шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти, за наявності їх свідоцтв про народження та відповідної довідки органу самовря­дування, що підтверджує факт їх проживання однією сім'єю.

Адміністрація установи, як правило, звільняє засуджених від роботи на період тривалих побачень з наступним або попереднім

відпрацюванням.

Адміністрація установи за наявності технічної можливості за­безпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністра­ції, згідно з Графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або

366

367

встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реє­струється у спеціальному журналі.

5. У разі епідемії, стихійного лиха або інших надзвичайних об­ставин, що перешкоджають нормальній діяльності установ, поба­чення можуть бути тимчасово відмінені. Об'єднання побачень або розділення одного побачення на декілька періодів не дозволяється.

6. Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткостроко­ві побачення — телефонними розмовами.

7. Дозвіл на побачення надається начальником установи вико­нання покарань, а в разі його відсутності — першим заступником або особою, яка виконує його обов'язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення. Одночасно, за власним бажан­ням, засудженим подається заява про зняття його з котлового до-вольства на час перебування на тривалому побаченні.

Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачерго­во. Документами, які посвідчують особу, що прибула на побачення, її родинні зв'язки із засудженим, можуть бути паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки органу самовряду­вання, що підтверджують факт проживання однією сім'єю засудже­них з прибулою особою. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань серед документів, які посвідчують особу, що прибула на побачення називають також і посвідчення водія.

Підставою для надання тривалих побачень засудженим інозем­цям з близькими родичами є анкетні дані цих засуджених. У разі відсутності таких даних в особовій справі засудженого-іноземця коло близьких родичів визначається шляхом його опитування.

8. Осіб, які прибули на побачення, приймають начальник уста­нови або його заступник, начальник відділення або ЧПНУ. їх ін­формують про поведінку засудженого і попереджають про обов'яз­кове дотримання правил поведінки під час побачення, заборону нелегальних передач та про негайне припинення побачення, якщо буде виявлено порушення встановлених правил.

Гроші, цінні речі, а також предмети, заборонені для викорис­тання в установах, здаються на збереження молодшому інспектору з проведення побачень і вносяться до спеціального журналу. У разі наявності достатніх підстав слід передбачати, що особа, яка при­була на побачення, має намір передати засудженому предмети, ви­роби та речовини, зберігання яких заборонено, або отримати від засудженого нелегальним шляхом заборонені речі, начальник установи оголошує такій особі про те, що побачення їй буде надано тільки тоді, коли вона погодиться на огляд її речей і одягу до і піс­ля побачення. Такий огляд проводиться в порядку, установленому цими Правилами.

Якщо особа, яка прибула на тривале побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, то побачення із засудженим їй не дозволя-

ється, але за бажанням може бути надане короткострокове поба­чення. У разі виявлення прихованих від огляду заборонених пред­метів особам, які намагалися передати їх засудженим, тривале по­бачення не надається або припиняється, і тоді діють вимоги закону про адміністративні правопорушення.

9. Побачення засудженому дозволяється не більш як з трьома дорослими особами, разом з якими можуть бути неповнолітні діти засудженого. Тривалість побачень установлюється адміністрацією установ виконання покарань залежно від пропускної можливості приміщень, у яких вони проводяться. У всіх випадках коротко­ строкові побачення не можуть тривати менше двох годин, а трива­ лі — менше доби, якщо на менш коротких строках не наполягають особи, які перебувають на побаченні.

10. На побачення засуджені повинні прибувати в охайному ви­гляді. На період тривалих побачень їм може видаватися одяг, бі­лизна і взуття з обмінного фонду, який постійно зберігається у мо­лодшого інспектора з проведення побачень, або одяг цивільного зразка, який принесли родичі. Засуджені до і після побачень під­лягають повному обшуку. їм надається дозвіл проносити в кімна­ти тривалих побачень туалетні речі, тютюнові вироби, попільнич­ки, власні альбоми та літературу і періодичні видання, які вони бажають передати родичам.

11. Пронесення особами, які прибули на побачення із засудже­ними, в кімнати короткострокових побачень будь-яких продуктів або речей не дозволяється. До кімнат тривалих побачень дозволя­ється проносити продукти харчування (за винятком вино-горілчаних виробів і пива) та цивільний одяг для використання під час побачень, а також предмети і вироби, зберігання яких засудженим

не заборонено.

12. Родичам засуджених, які перебувають на тривалих побачен­ нях, дозволяється у денний час виходити за межі колонії для при­ дбання продуктів харчування, предметів першої потреби, а в разі дострокового закінчення побачення (з невідкладних обставин) — у будь-який час доби. Під час побачень не дозволяється передавати засудженим або засудженими будь-яких документів, записів, креслень іт.ін.

У разі порушення встановленого порядку поведінки на побачен­ні воно негайно припиняється, про що молодший інспектор допо-^відає посадовій особі, яка дозволила побачення, або ЧПНУ, які приймають остаточне рішення.

13. За користування кімнатами тривалих побачень, інвентарем та комунально-побутовими послугами з осіб, які прибули на поба­ чення, або із засуджених стягується плата за затвердженими тери­ торіальними органами управління Департаменту розцінками в Розмірах, що відповідають фактичним витратам, і направляється виключно на їх утримання.

368

369

14. Кімнати побачень обладнуються наступним інвентарем згід­но з переліком:

І. Кімната короткострокових побачень. Кімната короткостро­кових побачень обладнується за одним з двох варіантів: а) 1 варі­ант: два столи вздовж кімнати шириною 50 см з бар'єрами висотою 20 см, розділені між собою вільним простором шириною 120 см. Знизу до підлоги столи відгороджені суцільною перегородкою. З одного боку першого столу — стільці для відвідувачів (до 10 шт.), з протилежного боку другого столу — табуретки, прикріплені на­глухо до підлоги, для засуджених. Стіл молодшого інспектора — з торцевого боку столів для засуджених і відвідувачів. У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації кімнати короткострокових побачень можуть обладнуватися окремими сто­лами та стільцями; б) 2 варіант: у кімнаті передбачаються кабіни шириною 80 см і довжиною 100 см, розділені між собою від підло­ги до стелі скляними перегородками. Перегородки на висоту 85 см виконані з дерева та обладнані пластиком, вище — обладнані по­двійним склом товщиною 6 мм кожне. У кабінах установлюються полички, обладнані пластиком, у яких умонтовано переговорний пристрій (динамік та телефонна трубка). У разі прибуття на побачен­ня двох осіб або з дітьми, 1—2 кабіни виконуються шириною 140 см. Стіл молодшого інспектора, обладнаний переговорним пристроєм для прослуховування кабін, установлюється з торцевого боку се­редньої перегородки, що розділяє кабіни для засуджених та відві­дувачів, за скляною перегородкою в окремій кімнаті. З одного боку в кабінах установлюються стільці для відвідувачів, з протилежно­го боку в кабінах для засуджених — табурети, прикріплені наглу­хо до підлоги. Для надання короткострокових побачень засудже­ним до довічного позбавлення волі кабіна додатково обладнується металевими ґратами та дверима з механічними замками.

II. Кімнати тривалих побачень. До складу приміщень належать: житлові кімнати, кухня, умивальник, туалет, душова, комора для зберігання постільних речей та посуду, дитяча ігрова кімната, хол (кімната) для відпочинку, які повинні відповідати будівельним нормам та правилам. У разі можливості обладнується прогулянко­вий майданчик на свіжому повітрі.

Приміщення забезпечуються меблями, інвентарем та предмета­ми господарчого вжитку. Усе інвентарне майно, що перебуває в ко­ристуванні, повинне мати тавро, яке несе інформацію про назву установи та дату початку експлуатації. Прання та зберігання по­стільної білизни здійснюються окремо. Планування, оздоблення та декоративне оформлення приміщень тривалих побачень повин­ні відповідати естетичним вимогам.

15. Відповідно до КВК України для одержання правової допо­моги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів,

громадських організацій засудженим надається побачення з адво­катом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

На бажання засудженого або адвоката чи іншого фахівця в га­лузі права, який за законом має право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення мо­жуть надаватися наодинці у кімнаті короткострокових побачень із забезпеченням їх безпеки.

Засудженим до довічного позбавлення волі побачення надають­ся в кімнатах короткострокових побачень, які обладнані кабінка­ми. Побачення надається адміністрацією установи при пред'яв­ленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, угоди або доручення юридичної осо­би, а також документів, що посвідчують їх особу. Слід звернути увагу, що окрім цього право фахівця у галузі права на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи по­винно бути визначено спеціальним законом (детальніше дивись коментар до статті 8 КВК України).

Кількість і тривалість таких побачень не обмежена. Побачення засуджених з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, у кількість побачень, установлених КВК України, не зараховується, їх кількість і тривалість не об­межується, але вони проводяться в неробочий для засудженого час і тільки від підйому до відбою.

16. Про порядок обліку та обчислення строків надання засудже­ним побачень та телефонних розмов дивись коментар до статті 112 КВК України.

Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній

1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях міні­ мального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації ви­ правних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на тери­торії України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:

смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує жит­тю хворого;

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду за­судженому або його сім'ї.