1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і вста­ новлений порядок відбування покарання, адміністрація виправ­ ного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування з прибирання гурто­житку і прилеглої до нього території;

заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох міся­ців;

заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час

на строк до трьох місяців;

поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

2. Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адмі­ ністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до криміналь­ ної відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального ко­ дексу України (2341-14).

1. У даній статті закріплюється сім видів дисциплінарних стяг­нень, що можуть застосовуватись до засудженого під час відбуван­ня покарання у виді обмеження волі. Наявність такої достатньо розгалуженої системи дозволяє реалізувати на практиці принцип індивідуалізації процесу виконання покарань відповідно до пове­дінки засудженого та диференційовано підходити до його покаран­ня відповідно вчиненому порушенню.

Перші чотири види стягнень (попередження; догана; сувора до­гана; призначення на позачергове чергування з прибирання гурто­житку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші чотири (заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінар­ний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.

При цьому засуджені, до яких застосовані останні види стяг­нень, не можуть бути достроково звільнені від їх відбування. Ви-

ключення становить лише можливість достроково звільнення за­судженого з дисциплінарного ізолятору за станом його здоров'я. Також засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гур­тожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на вста­новлений час для одержання медичної допомоги; придбання про­дуктів харчування й предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідан­ня установ і організацій, навчальних закладів.

2. Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громад­ський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнута не до дисциплінарної, а взагалі до кримінальної відпо­відальності відповідно до ст. 390 КК України. Для вирішення цьо­го питання адміністрація виправного центру надсилає прокуроро­ві: подання; довідка з особової справи засудженого; характеристи­ка із зазначенням допущених порушень і вжиті у зв'язку з цим заходи; довідка про заохочення та стягнення; пояснення засудже­ної особи з приводу допущених порушень; інші матеріали, що за­свідчують допущені порушення та характеризують засудженого.

3. У науці кримінального права під злісним ухиленням від від­бування покарання у виді обмеження волі є самовільне, без поваж­них причин, залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення місця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закін­ченим з моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.

Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.

Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у від­критій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; у з'явленні на ро­боту в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових по­рушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухи­лення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені по­рушення заходів стягнення.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчи­ненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хулі­ганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановле­них правил проживання — не менше трьох дисциплінарних про­ступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсут-

228

229

ність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошко­дження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані за­ходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.

КК України передбачає відповідальність за неповернення до місця відбування покарання після закінчення строку короткочас­ного виїзду, наданого особі, засудженій до обмеження волі. Непо­вернення особи до місця відбування покарання після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення від відбування покарання. Якщо при­чини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наяв­ністю обставин, зазначених у ст. 39 та 40 КК України) відповідаль­ність особи виключається.

4. У випадку, коли місцезнаходження засудженого не було встановлено протягом 15 діб, адміністрація виправного центру над­силає до суду подання про оголошення розшуку засудженої особи та направлення її після затримання до виправного центру в поряд­ку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. По­дальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутріш­ніх справ.

Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі