Самореалізація особистості у постмодерному суспільстві

Сьогодення вимагає від індивідів актуалізації особистісної позиції у різних сферах життєдіяльності та спілкування. Характерною рисою постмодерного суспільства є формування індивідуалізованого соціального простору, що визначається новим розумінням та параметрами прояву соціального і психологічного благополуччя, самореалізації.

Сучасний етап розвитку соціуму суттєво ускладнює пошук індивідом власної ідентичності, насамперед, через девальвацію культурних цінностей, відсутність чіткого механізму появи та закріплення нових норм, контролю їх дотримання. Найбільшого впливу зазнають самореалізація та самовизначення, оскільки збільшується рольовий набір особистості, доволі швидко змінюються й соціальні структури. У процесі самореалізації, входячи у певний контекст, ідентифікуючись із визнаними канонами та правилами, особистість потрапляє в ситуацію примусового вибору із величезної кількості інформації тієї, яка адекватно відображала б соціально-культурні процеси [2].

Самореалізація особистості – це процес самоздійснення людини у просторі людського спілкування завдяки вільному екзистенційному вибору. Також самореалізація особистості зазнає суттєвого соціально-культурного впливу у зв’язку із утвердженням масової культури. Специфіка останньої полягає в обумовленні формування ціннісних орієнтацій особистості та потреби в самореалізації, а також самопізнання, самовизначення та самоідентифікації через засоби масової інформації та комунікації.

Базовий тип особистості, що формується постмодерним соціумом, – споживач, суб’єкт, який некритично сприймає рекламу, має частиною свого внутрішнього світу уявлення, архетипи, цінності масової культури, а його самостійна діяльність ніколи не виходить за межі заданих позицій. Через всезагальні неоднозначні, суперечливі соціальні процеси однією з основних характеристик життя сучасного індивіда є невизначеність. Це поглиблюється також тим, що людина постійно перебуває в стані певної екзистенційної невизначеності, котра характеризується «…біологічною недостатністю і колізіями перервного та безперервного, раціонального та ірраціонального, у яких головним критерієм збалансованості суспільних відносин є можливість чи неможливість особистісної самореалізації, задоволення потреб, запитів та здійснення мрій індивіда як суб’єкта життєдіяльності» [1].

Постмодерне суспільство загострює фактори ризику та невизначеності, притаманні періоду становлення особистості в молодому віці. Тому формалізоване набуття фаху, який відповідає інтересам особистості, спричиняє появу негативних явищ у професійній поведінці та накладає негативний відбиток на життєдіяльність в цілому. За такої ситуації соціум, реагуючи на зміни моделей самореалізації конкретних індивідів, посилює відторгнення, що поглиблює дисфункціональні явища у суспільствах, спричинені девальвацією системи ціннісних, зокрема, професійних, орієнтирів життєдіяльності особистості. Тому для більшої частини сучасної молоді світ стає однорідним, аморфним середовищем, який пригнічує їх унікальність та спричиняє появу девіантних відхилень адиктивного характеру в поведінці.

Література: 1.Коростылева Л. А. Самореализация личности в профессиональной сфере: генезис затруднений / под. ред. Г. С. Никифорова, Л. А. Коростылевой. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 2001. – С. 3 – 23. 2.Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В. М. Доній та ін. - К.: ІЗМН, 1998. - Ч. 1: Психологія життєвих криз особистості. – 360 с.

Чабан Олександр

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)