Інноваційний потенціал суспільства знання: український випадок

Сьогодні немає достатньо аргументованої теорії, яка б пояснила всебічні аспекти нового соціально-історичного феномена: дедалі більше країн прагнуть розвиватися інноваційним шляхом, що веде до суспільства знань. Очевидно, що ідея побудови такого суспільства може успішно реалізуватися тільки за умов створення якісно нових систем виробництва наукових знань, які інтегруються на підставі цінності наукового знання, його виробництва, розповсюдження та впровадження, де суттєву роль відіграють соціальні групи-носії ресурсів знання.

За мету поставлено дослідити об’єктивні та суб’єктивні прояви інноваційного потенціалу у формуванні суспільства знання. Тема дослідження привертає увагу своєю складною структурою, невизначеністю і неможливістю виразити інноваційний потенціал у чітких показниках. Під інноваційним потенціалом розуміється сукупність знань, інтелектуальні можливості, які впливають на рівень готовності до впровадження нових знань у розвиток суспільства в цілому. Дослідженню та вивченню особливостей суспільства знання приділяли увагу М.Кастельс, П.Друкер, В.Щербина, О.Тофлер та ін. Американський соціолог Д.Белл є першим, хто звернув увагу на роль знання у суспільстві і ввів у науковий обіг термін «постіндустріальне суспільство» як назву якісно нового етапу розвитку людства, ідентифікуючи його з суспільством знання. В такому суспільстві зростає роль класу носіїв знання або класу професіоналів (Д. Белл), робітників знання (О. Тоффлер), класу інтелектуалів (В. Іноземцев) та постматеріалістів (Р. Інглегарт).

У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних дослідників науковий інтерес зосереджено більше на ресурсній складовій інноваційного потенціалу, яка виражається об’єктивними економічними показниками. Так, вивченням інновацій та ресурсної складової інноваційного потенціалу суспільства знання займалась група дослідників Інституту економіки та прогнозування НАН України (В. Гейць, Л. Федулова, В. Семиноженко, Е. Лібанова), а також М. Ажажа, В. Гольберт, Г. Іцковіц та ін. М. Ажажа під потенціалом розуміє характеристики людських ресурсів країни та окремої особистості. В основу інноваційного та людських потенціалів цей вчений покладає досягнутий рівень знань і загальної культури, характер сформованих у індивіда цінностей та моральних настанов. Однак, в умовах слабкого інноваційного розвитку українського суспільства, без системних інвестицій у людину, її творчий, науковий та інноваційний потенціал, важко здійснити серйозні соціально-політичні трансформації українського суспільства.

Професор Стенфордського університету Г. Іцковіц у своїй моделі „троїстої спіралі” досліджує інноваційний потенціал через державу, яка ресурсно, політично та законодавчо сприяє його розвитку; університети як системоутворюючі елементи інноваційного процесу; та бізнес, який є головним замовником і транслятором НТ на ринки. До головних недоліків державної політики України Іцковіц відносить відсутність інвестицій інтелектуальних ресурсів у стратегічно важливі напрямки розвитку. На його думку, всі спроби нашої держави реформувати національну науку та освіту ніколи не були цілісними і спрямованими на інноваційний розвиток.

Нині Україна перебуває в групі слабко розвинених країн, відбувається скорочення чисельності спеціалістів та працівників науково-дослідних установ. Парадокс полягає в тому, що Україна має всі підстави для того, щоб включити свої знання у розбудову світової науки, перш за все, потужний науковий потенціал, необхідний в інноваційній розбудові країни, однак для цього не створюється ані мотиваційних, ані матеріальних умов з боку держави, не усвідомлюється цінність науки в інноваційному розвитку України.

Шкурина Виктория

Восточноукраинский национальный университет им. В.Даля

(Украина, г. Луганск)