Соціальний вплив як комунікація

Соціальні практики свідчать, що індивід не лише відчуває на собі соціальний вплив, але й сам – свідомо чи ні – впливає на інших. Відповідно, в сучасному суспільстві домінантним способом передачі повідомлень є комунікація, притаманна життєвому світові людини. Актуальність теми обумовлена назрілою під тиском процесу глобалізації потребою в розробці концепції соціального впливу як основи становлення соціальних відносин та соціальних взаємозв’язків в контексті існуючого переліку суперечливих соціологічних теорій. Вивчення соціального впливу на формування зразків поведінки та діяльність суб’єктів ускладнене наявними розбіжностями та теоретичною поляризацією в напрацюваннях представників соціологічної думки.

Трактування сутності комунікації залежить від її концептуалізації. В цьому контексті ми виокремлюємо такі напрями світової соціологічної думки:

1).Структурно-функціональний напрям (Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Луман та ін.), характерною ознакою якого є не стільки системне бачення світу, скільки пошук сил його стабілізації. Найбільш яскравим представником даного напряму є Н. Луман, який розглядає суспільство як самодостатню та саморозвиваючу систему, що постійно взаємодіє з оточенням. А здатність цієї системи до саморегуляції та самовідворення забезпечується саме за рахунок комунікації.

2) Інтерпретативний напрям зосереджує увагу на діях окремих індивідів, унікальних через їхні особливості, зокрема, соціальні статуси та ролі (Дж. Мід, Е. Гофман, Г. Гарфінкель, А. Шюц, Ф. Скінер, Дж. Уотсон та ін.):

- символічний інтеракціонізм (наприклад, Дж. Мід, вбачає комунікацію в міжособистісних контактах, на основі яких формується соціальна структура суспільства;

- феноменологія, видатним представником якої є А. Щюц. Соціальний вплив він вбачає в комунікації зі свідомим використанням знаків;

- етнометодологія, відомим представником якої є Г. Гарфінкель. Комунікація, на його думку, відбувається на основі взаємно узгоджених патернів (спільні знання і очікування). Кожен акт комунікації має бути зрозумілим для інших партнерів взаємодії.

3) Синтетичний напрям охоплює теоретичні напрацювання перших двох напрямів (П. Сорокін, Е. Гіденс, Ю. Габермас, П. Бурдьє, П. Штомпка, А. Турен та ін.). Ю. Габермас розглядає комунікацію як активну самоорганізуючу систему, де прості соціальні системи є «інтеракціями», що формуються шляхом взаємного узгодження дій всіх учасників. На основі теорії соціальної дії вчений виділяє чотири її ідеальні типи: стратегічна дія, нормативна дія, драматургічна дія, комунікативна дія.

Отже, теорія комунікації має евристичний потенціал, здатна надати цілісне уявлення про суттєві зв'язки в різних соціальних відносинах, а також обґрунтування, що включатиме принципи розкриття структури, побудови форм і способів пізнання процесу соціального впливу. Систематичне представлення деяких теоретичних аспектів трактування соціального впливу представниками різних напрямів в подальшому може слугувати як концептуальна модель оновленої теорії комунікаційної дії.

Белов Андрей

Белорусский государственный университет

(Беларусь, г. Минск)