Громадська ініціатива як ресурс демократизації суспільства

Одним із головних складників громадянського суспільства є громадська ініціатива – специфічна форма колективної поведінки індивідів, соціальна дія, в якій наявні діячі та певна спрямованість на результат. Між індивідами тут прямо чи опосередковано виникає взаємодія з приводу конкретної ідеї, що визначає мету такого сполучення індивідів. Важливість ініціативи полягає у тому, що вона несе у собі певну ідею або ж пропозицію в аспекті ноу-хау з боку окремих груп чи організацій.

Ініціатива може виступати окремим механізмом, що здатний продукувати інші, більш складні форми колективної поведінки. Такою поведінкою, зокрема, є суспільний рух, серед характеристик якого нас цікавить наступна: це – поведінка групи індивідів, що виражає протистояння суспільним змінам шляхом посилань на набір принципів та моральних норм членів суспільства. В основі класифікації суспільних рухів лежить ставлення до самого індивіда та спосіб, за допомогою якого той чи інший суспільний рух діє по відношенню до кожного з індивідів у суспільстві.

Нас цікавлять рухи, що надають індивіду ніби альтернативу вже сформованим паттернам поведінки. Такі рухи отримали назву альтернативних.

Громадянське суспільство розкривається в сукупності різноманітних соціальних інститутів, соціальних організацій, утворених на основі спільності інтересів своїх учасників.

Такі інтереси не входять до юрисдикції держави, тому зазначені групи та організації знаходять потенціал впливати на державу та контролювати її дії у кожній зі сфер реалізації свої повноважень. Ресурсний потенціал громадських ініціатив представлено самими їхніми учасниками, їхньою професійною діяльністю, а також інтелектуальними можливостями, життєвим досвідом. Людський ресурс поєднується із матеріальними ресурсами, що сприяє більш чіткій дії ініціативи та її широкій мобілізації. Ресурсний потенціал будь-якої громадської ініціативи здатен розширяти власні межі та можливості за рахунок збільшення соціальної бази, а також за рахунок набуття ініціативою ширшого політичного потенціалу. Держава перестає бути контролером дії громадянської ініціативи, вона може ставати ресурсною базою для суспільних рухів та інших широких за масштабами дії суспільних об’єднань.

Важливим компонентом громадської ініціативи є те, що громадська ініціатива – продукт спільної діяльності значної кількості індивідів, проте за окремих обставин, що будуть розглянуті нами далі, в ініціативах стає необхідним врахування ролі особистості, а саме лідерів та ідеологів, що мають можливість мобілізувати значну кількість індивідів.

Оскільки громадська організація є об’єктивацією розумового потенціалу її учасників, логічно розглядати саму ініціативу шляхом порівняння її із культурним капіталом (П.Бурдьє), що утворюється із конкретних людських якостей, таких, як різноманітні прояви ментальних якостей особистості та здатність до їх практичного застосування.

Громадські ініціативи можна класифікувати також по-іншому. Перший тип – організації неполітичної спрямованості, що загалом отримують найширшу соціальну базу. Другим типом є саме політичні ініціативи, найбільш орієнтовані на протест. Третім типом громадських ініціатив можна вважати існуючі в якості ресурсної бази для конструювання нових політичних систем.

Для розвиненого демократичного суспільства характерна ініціативність населення у здійсненні управління різними сферами суспільного життя.

Громадська організація фактично є одним із способів самоуправління та самостійного прийняття рішень суспільством у взаємодії із державою та її органами. Вона є дією, що відбувається у формі втручання певних груп у процес розподілу благ, який значною мірою пов'язаний із політичною сферою суспільства.

Рогач Анастасия

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)