Роль самоорганізації осіб з обмеженими можливостями в підвищенні їх соціально-професійного статусу

Однією з найвищих форм самоорганізації особистості є самоосвіта, яка обумовлює процес формування соціальної позиції. Цей процес сприяє становленню загальної культури, соціальної зрілості й активності людини. Поряд з об'єктивною необхідністю величезне значення мають пізнавальні інтереси самої особистості, її вміння організувати в систему способи набуття знань.

На думку сучасних російських науковців (В.Сергєєв, Т.Мурзіна, А.Шиданова), соціальне благополуччя людей з інвалідністю як специфічної (особливої) соціальної групи залежить не тільки від дій державних органів та громадських організацій, але й від них самих, тобто від їхньої активності. Активність в цьому випадку виступає важливою індивідуальною якістю особистості, результатом її самостійності, її високого інтелекту та волі [1]. В багатьох суспільствах саме соціальне середовище сприяє індивідуальному руху у соціальному світі, надаючи можливість індивіду самостійно визначати своє місце та опанувати його.

У звۥязку з цим важливим для нас є те, наскільки соціально активними, на думку експертів, є особи з обмеженими можливостями, як на індивідуальному рівні, так і на груповому. Наведемо деякі результати проведеного автором дослідження (у грудні 2009 р.-березні 2010 р. було опитано 211 експертів, серед яких: 68% - студенти без фізичних обмежень різних університетів України; 13,7% - викладачі університетів України; 13,1% - особи з обмеженими; 5,2 % - експерти, які виступають в якості роботодавців, працюють у сфері освіти, реабілітації осіб з обмеженими можливостями). У повсякденному житті особи з обмеженими можливостями демонструють недостатній рівень активності. Як вже було зазначено, соціальна активність особистості включає в себе формування необхідних особистісних якостей. Тому експертам було запропоновано визначити, які ж якості притаманні особам з обмеженими можливостями в сучасній Україні. На думку експертів, осіб з обмеженими можливостями можна умовно поділити на дві групи. Першу групу складають особи з особливими потребами, яким притаманні такі якості, як цілеспрямованість та бажання бути корисним суспільству. А інша група показує низький рівень активності через відсутність відповідних якостей, а саме: малокомунікабельність та замкнутість.

Рівень самоорганізації осіб з обмеженими можливостями визначається як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, серед яких: 1) підтримка осіб з обмеженими можливостями з боку держави, суспільства тощо; 2) активна позиція самих осіб з обмеженими можливостями. Як свідчать результати нашого дослідження, можна виділити дві групи осіб з обмеженими можливостями. Перша – особи з обмеженими можливостями, які постійно чекають на допомогу із зовні, друга – це соціально активні особистості з високим рівнем самоорганізації, які намагаються максимально підвищити свій соціальний статус, в т. ч. й соціально-професійний. Про це красномовно свідчать слова одного з експертів: «...У сучасному суспільстві вища освіта не є запорукою матеріального достатку. Все залежить від індивідуальних якостей, здібностей людини. Якщо людина є активною, то вона досягне бажаного в житті...» [І., студент з обмеженнями пересування, 3 курс].

Література: 1. Шидакова Д. А. Индивидуальные особенности личности и социальная активность / Шидакова Д. А. // Социс. – 2003. – № 5. – С. 152-160.

Худалєєва Анна

Криворізький факультет Запорізького національного університету

(Україна, м. Кривий Ріг)