Соціальна робота в сучасних українських реаліях

Звернення до проблеми соціальної роботи обумовлене необхідністю реалізації проголошеного в Конституції України курсу на розбудову соціальної держави шляхом подолання наслідків системної кризи поряд з вирішенням економічних, політичних і правових проблем. Ці процеси співпадають зі змістом Європейської соціальної хартії, Європейського кодексу соціального забезпечення, Декларації прав людини, міжнародних правових актів, дотримання яких передбачає наявність дієвих механізмів соціального захисту громадян та підтверджує євроінтеграційний вибір України. Проблеми соціального захисту населення, створення сприятливих умов для розвитку особистості виходять на порядок денний як на державному рівні в якості прояву соціальної політики, так і на рівні громадян, створюючи передумови вирішення спільних проблем.

Але складність ситуації полягає в тому, що соціальна політика не може орієнтуватися на короткотривалі завдання, за своєю суттю вона має ставити перед собою стратегічні задачі, бути системною, цілісною, раціональною і ефективною. В соціальній політиці наявні два компоненти: з одного боку, вона консервативна, що знаходить вираз в прагненні зберегти і делегувати тим, хто цього потребує, позитивні здобутки, напрацьовані в соціальній сфері, з іншого ж, інноваційність соціальної політики полягає в адаптуванні соціальних структур до змін, які відбуваються в суспільстві.

Соціальна робота як вираз соціальної політики перебирає на себе всі ті проблеми та негаразди, що мають місце в соціумі, тому до неї висуваються аналогічні вимоги стосовно стратегічного характеру, системності й ефективності. Але ці вимоги потребують осмислення засобами системного аналізу, методологічного забезпечення та емпіричного наповнення.

Сама особистість соціального працівника в суспільній свідомості зазнає трансформацій, адже сучасні реалії диктують необхідність докорінних змін в професійному, психологічному, освітньому, людиновимірному його «портреті». Цьому сприяє також інтерпретація соціальної роботи у трьох вимірах – як галузі наукових знань, що ґрунтується на комплексі теорій і концепцій, володіє власним категоріальним апаратом, досліджує і розробляє закони, закономірності, принципи, методологію й моделі; як навчальної дисципліни, в межах якої відбувається підготовка фахівців, і, нарешті, як практичної професійної діяльності з надання допомоги та підтримки різним категоріям клієнтів. Стосовно останньої: за довгий час свого існування соціальна робота подолала значний шлях від спонтанності та стихійності до технологічної озброєності і напрацювання методик і навичок даної «соціальної дії». Але як наука і як навчальна дисципліна соціальна робота досі перебуває в процесі становлення.

Вкрай важливим напрямком наукових пошуків в галузі соціальної роботи були й залишаються теоретико-методологічні та світоглядні підґрунтя цієї суспільної діяльності. Кроки, які здійснюються у цьому напрямку, є, на нашу думку, недостатніми, відчувається потреба в більш глибокому розкритті не лише технологічних основ соціальної роботи, а й в ґрунтовному аналізі саме філософсько-світоглядної її складової. Адекватна та розгалужена теорія має допомогти в налагодженні практичної діяльності, адже в соціальній роботі вирішальну роль відіграють як володіння суто прикладними технологіями, так і основи знання про соціум. Колосальне значення має й сама особистість соціального працівника, його інтелектуальні, психологічні та суто людські характеристики.

Григорьева Марина

Харьковский гуманитарный университет «Народная украинская академия» (Украина, г. Харьков)