Політичні девіації у контексті українського державотворення

Проблема девіантної поведінки, тобто такої, що відхиляється від встановлених соціальних, правових, етичних норм, у процесі здійснення владних відносин, стає все більш актуальною у світовому та українському вимірах. У деструктурованих суспільствах, таких, як Україна, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування соціальної норми стає надзвичайно складною проблемою. Девіантна поведінка як населення, так і політичної еліти, відображає найбільш небезпечні деградаційні тенденції, які охопили українське суспільство на всіх ієрархічних рівнях.

На сьогодні у стані активної розробки та розвитку знаходиться такий науковий напрямок, як девіатологія. Попри це, існує надто мало досліджень у сфері політичних наук, які б вивчали саме девіації у владних відносинах. Політика потребує розгляду в першу чергу девіацій, які зазвичай ведуть до негативних наслідків (псевдосакралізація суспільних цінностей, деградація національної еліти, окремих соціальних груп чи особи).

Поняття політичної девіації є міждисциплінарним і вимагає аналізу досвіду соціології, психології, медицини, права, логіки, філософії та ін. Під девіантною поведінкою слід розуміти дії індивіда або групи, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам [2].

Досліджуючи девіативні явища у процесі українського державотворення, можна виділити сталу тенденцію: як тільки ввідбуваються кризові явища у політичній сфері, прямо пропорційно збільшуються й девіації у суспільстві. Загалом, до девіативних явищ, що присутні у політичних процесах, можемо віднести наступні:

1) корупція – поведінка, зумовленої мотивацією одержання особистої винагороди, що відхиляється від загальноприйнятих у політичній сфері норм.

2) політичний авантюризм – політичні наміри і дії, що спираються на інтригу, віру в щасливу долю, обман, спрямовані на здійснення мети, що грунтується на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без урахування політичних сил і можливостей [2].

3) клієнтизм. Бідність, відсутність професійної бюрократії та політична неграмотність населення – головні причини політики клієнтизму, для якої характерна нерівність суб’єктів, що вступають у зв’язок для захисту своїх інтересів та задоволення потреб.

4) ігнорування правової бази, що тягне за собою низький рівень політичної культури та нездатність захищати свої права.

5) формування мафіозно-кланових структур, які монополізують свої впливи у практично у всіх життєво важливих суспільних сферах (бізнес, політика тощо). Стосунки такого типу сприяють створенню паралельних тіньових структур, перешкоджають незалежності громадян, вільному розвитку і функціонуванню громадянського суспільства. Як зауважив ще Еміль Дюркгейм, кожен раз, коли люди засуджують деяку дію, вони висвітлюють та точніше окреслюють контури відповідної норми. Їх негативна реакція точніше з'ясовує, яку поведінку «колективна свідомість» буде дозволяти, а яку - не буде [1, с.189].

Таким чином, вивчення девіативних явищ на даному етапі державотворення в межах українського суспільства є гострою та нагальною потребою. Більше того, необхідно ставити перед сучасною гуманітарною наукою питання про формування методологічної бази, терміно-понятійного апарату і , відповідно, самостійного напрямку науки, такого, як «соціально-політична девіатологія».

Література: 1. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Под ред. В.Базарова.—М.: Мысль, 1994.— 399 с. 2. Політичний енциклопедичний словник / За ред. М.Ф.Головатого. – К.: МАУП, 2005. – 792с.

Кривун Анастасия, Кривун Дарья

Донецкий государственный университет управления

(Украина, г. Донецк)