logo
Sbornik_2011

Методологічні виміри феномену політичного відчуження

Відчуження здавна відоме людству. Про це свідчать праці відомих філософів та науковців, які в різні часи вивчали це явище. Деякі з них розглядали його крізь призму культури (Г.Зіммель, П.Сорокін), інші вивчали це явище в економіці (К.Маркс, М.Вебер), треті розуміли відчуження в рамках соціальної сфери (Е.Дюркгейм, А.Турен, К.Ясперс).

Однак, протягом довгого часу мало вивчалося відчуження, що проявляється в політичному просторі – політичне відчуження.

Політичний простір суспільства – це одна з головних сфер життєдіяльності людини. Політика поряд з економікою, культурою та соціальною сферою визначає життя людини, тому всі явища, що виникають в цій сфері, мають піддаватися ретельному вивченню.

Відчуження – це одне з таких явищ. Отже, актуальність даної роботи зумовлюється, перш за все, недостатнім висвітленням феномену політичного відчуження в науці.

Політичне відчуження – це втрата зв'язку між державою і суспільством, між особою і владою в рамках політичного простору, яка супроводжується комбінацією складних почуттів (незадоволення, безсилля, розчарування), процесами дистанціювання і віддалення в суспільстві, і проявляється у високих показниках відносної депривації та політичного абсентеїзму, поширеності екстремістських рухів, у символічності політики та політичній маргіналізації.

Явище політичного відчуження присутнє в кожній державі – в позитивній чи негативній формі, латентному чи активному прояві, досягнуте природним шляхом чи за допомогою технологій. Тому виникає питання, як можна класифікувати всі існуючі види політичного відчуження. Пропонуємо наступну класифікацію, де представлені чотири різновиди політичного відчуження:

Кожний з різновидів відчуження виділяється на основі наступних параметрів: тип політичного режиму; рівень легітимності влади; активність протікання відчуження, наявність екстремістських проявів; показники відносної деривації; рівень політичного абсентеїзму; рівень самостійності державного апарату; рівень розвитку символічності політики та наявність ідеології; рівень політичної культури.

Аналізуючи розглянуті види політичного відчуження, можна прийти до висновку, що найбільш прийнятним станом для суспільства є підтримання відчуження в позитивній формі, досягнутій еволюційним шляхом.

Науковцями розглядалися також ідеї повного подолання політичного відчуження. В найбільш загальному вигляді всі існуючі пропозиції щодо подолання політичного відчуження можна поділити на руйнівні(радикальні), демократичні, правові(законні). Проте жодна з цих ідей не витримала перевірки практикою.

Таким чином, будь-яка держава ґрунтується на відчуженні людини від власних прав і інтересів на користь держави. Політичне відчуження є невід’ємним від політичного простору, проте потребує контролю. Тож питання зараз в тому, чи є можливість змінити вид прояву політичного відчуження в суспільстві – наприклад, з негативного в активній революційній формі на негативне в латентній формі тощо.

На наш погляд, перехід від одного виду до іншого можливий і відбувається із зміною основних параметрів. Також на це впливає і велика кількість непрямих факторів: економічне становище країни, культурні цінності, традиції, рівень політичної культури, психологічні особливості, національно-етнічна структура населення, геополітичні та географічні фактори. Відповідно, в кожній країні, в залежності від перерахованих нами вище факторів, буде формуватися специфічна, не схожа на інші ситуація. Окрема ситуація потребуватиме окремого рішення, а отже, й детального вивчення всіх перелічених вище факторів – від економічної сфери до менталітету громадян даної країни.

Шевченко Анна

Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)