Теоретична концептуалізація поняття “забобони”: соціологічна перспектива

Люди не схильні називати себе забобонними. Як зауважує К. Кемпбел (С. Campbell), “Ті, хто практикують забобони за сучасних умов, не готові зізнатися, що вони вірять у цю форму контролю над дійсністю” [1, 156]. Проте це не означає, що забобонні дії лишились у минулому. Наприклад, дослідження, проведене в 1990 р. у США, найбільш індустріалізованій державі світу, засвідчило, що 44% американців вважають себе дещо забобонними, а 18% респондентів вказали, що частково або дуже забобонні. Найпоширеніші уявлення пов’язані з чорними котами, розбитими дзеркалами, співпадінням п’ятниці та тринадцятого числа і щасливим одягом [6, 17]. Отож, багато індивідів і досі схильні пояснювати життєві перипетії за допомогою забобонів.

Поняття “забобони” апріорі можна зарахувати до більш загального “магічні практики”, однак слід зробити декілька зауваг. К. Шейб (К. Scheibe) та Т. Сербін (Т. Sarbin) вказують, що про забобони слід говорити у випадку, коли “індивід наполегливо і повторювано діє так, наче його суб’єктивне припущення, щодо результату поведінки сильно відмінне від об’єктивного (наукового) припущення щодо результату цієї поведінки” [5, с. 145]. Отож, забобонні дії відмінні від магічних тим, що у їхньому випадку не обов’язково наявне звернення до ідеї надприродного. Ю. Левітт (Eu. Levitt) вказав на наступні характеристики забобонів [3, с. 444]: (1) вони фундаментально ірраціональні; (2) загальноприйняті; (3) можуть впливати на поведінку того, хто їх поділяє; (4) можуть бути пов’язаними з вірою у надприродні феномени; (5) можуть існувати за відсутності значущих доказів в особистому досвіді, щоб їх підтримати; (5) можуть з’явитися спонтанно і поширюватися навіть без авторитарної санкції. Фундаментальна ірраціональність забобонів є дискусійною, бо зазвичай вони мають раціональне пояснення (забезпечення емоційної стабільності чи відчуття контролю над ситуацією тощо). Також забобони не завжди є загальноприйнятними – інколи люди діють у межах персональних упереджень; і вони не повсякчас базуються на вірі у надприродні явища. Ю. Саєнко вказує, що “людина підбирає їх [забобони – Н.О.] майже автоматично у період раннього дитинства, вони рідко стають об’єктом критики, тому існують у незмінній формі” [4, с. 77]. Це твердження стосується традиційних забобонів, оскільки індивідуальні (себто такі, які індивід витворює на основі свого досвіду) можуть бути зміненими залежно від обставин: наприклад, щаслива ручка втрачає свій статус, якщо за її допомогою більше не вдається вдало написати іспит.

Г. Яхода (G. Jahoda) поділяє забобони на чотири категорії [2, 10-16]: (1) забобони, що формують частину космології чи певного світобачення, (2) соціально поширені забобони, (3) окультні досвіди індивідів, (4) персональні забобони. Для соціології особливий інтерес становить друга категорія, так як вона окреслює ті забобони, які функціонують на рівні соціальних спільнот, а отже, є соціально зумовленими. У підсумку зазначу, що тези не претендують на вичерпність, однак відкривають можливість для подальшого теоретичного та емпіричного дослідження.

Література: 1.Campbell, Colin. Half-Belief and the Paradox of Ritual Instrumental Activism: A Theory of Modern Superstition // The British Journal of Sociology. - 1996. - 47, 1. – Р.151-166. 2.Jahoda, G. The Psychology of Superstition. – London: Allen Lane, 1969. – 148 р. 3.Levitt, E. Superstitions: Twenty-Five Years Ago and Today // The American Journal of Psychology. – 1952. – 3 (65). – Р. 443-449. 4.Saenko, Iu. The Superstitions of Today’s College Students // Russian Education and Society. – 2005. – 12(47). – P. 76–89. 5.Scheibe, K., Sarbin, Т. Towards a Theoretical Conceptualization of Superstition // The British Journal for the Philosophy of Science. – 1965. – №16 (62). – Р.143-158. 6.Vyse S. Believing in Magic: The Psychology of Superstition. – New York: Oxford University Press, 2000. – 250 р.

Охотник Катерина

Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія»

(Україна, м. Харків)