Умови та наслідки реалізації абортивної контрацептивної поведінки сучасною молоддю

До визначальних характеристик соціально-демографічної кризи належить не лише зміна соціальних детермінант репродукції, установок дітності, домінантних мотивів дітонародження тощо, а й, власне, біосоціальна складова репродуктивної поведінки, безпосередньо пов’язана з суто фізіологічною спроможністю до відтворення.

Тому вивчення умов реалізації самозберігаючої поведінки у сфері репродукції, до яких належить і контрацептивна поведінка, є досить актуальною проблемою сьогодення.

Більшість дослідників репродуктивної сфери визначають контрацептивну поведінку як певну систему заходів, метою яких є регуляція сексуальної поведінки на стадії планування сім’ї [1]. Однак, як переконливо доводить сучасний досвід, реалізація сексуальної поведінки не завжди здійснюється в межах розвитку життєвого циклу сім’ї.

За даними опитувань сучасні підлітки та молодь [2, 4], не вважають за необхідне зв’язувати реалізацію статевого потягу з народженням дітей, а тим більше – зі створенням сім’ї. Тобто контрацептивна поведінка здійснюється в умовах реалізації сексуальної поведінки, відповідно до параметрів легімітизованої у даному суспільстві сексуальної культури, і стає самостійним фактором впливу на репродуктивне здоров’я та репродукцію в цілому.

Яскравим показником ситуації, що склалася, є ставлення сучасних жінок до абортів як виду контрацептивних заходів. Традиційні аргументи прихильників легалізації абортів включають три основні аспекти: порушення прав жінки на вільну реалізацію власного вибору, зокрема, у сфері репродукції; неможливість визначення плоду в ембріональному періоді розвитку як особи, на яку розповсюджуються громадянські права члена соціуму; попередження кримінальних абортів.

Окрім власне хірургічного напряму в сучасній абортивній практиці поширеним стає протиправне використання засобів екстреної контрацепції, які призводять до порушень загального гормонального балансу організму жінки, відмови внутрішніх органів та ін. Головною загрозою, на думку сучасних лікарів, є постабортальний синдром, який завдає значної шкоди особистості, фактично руйнуючи її зсередини [3].

Незважаючи на спрощену процедуру дозволу штучного поривання вагітності, в Україні і досі процвітають кримінальні аборти. Як свідчать загальносвітові тенденції, до такої практики звертаються малозабезпечені й малоосвічені жінки; в нашій країні – навпаки.

Прагнучи досягти кар’єрних вершин чи реалізувати якісь інші особистісні цілі, українські жінки в активному репродуктивному періоді вдаються до підпільних абортів, уникаючи розголосу, несхвалення з боку рідних чи партнера, тим самим ризикуючи не лише репродуктивним здоров'ям, а й власним життям.

Впровадженню різноманітних державних програм у сфері контрацептивної поведінки значною мірою перешкоджає вкорінення стереотипу ставлення до статевих відносин як до найбільш закритої частини особистого життя, а також хаотичність та незбалансованість спроб реалізації цих програм.

Більшість їх спрямовано на роботу з так званими «групами ризику» – безпритульними, повіями та іншими соціально дезадаптованими верствами, – і значно меншою мірою з підлітками, студентською чи учнівською молоддю. Таким чином, аналіз ситуації дозволяє стверджувати, що дана проблема потребує пильної уваги з боку як державних інституцій, зокрема у сфері освіти та медицини, так і науковців.

Література: 1.Социология семьи: Учебник / Под. ред.. проф.. А.И.Антонова.- М., 2007. -640 с. 2.Сучасна українська сім'я: медико-соціальні аспекти; Монографія /Лісовий В.М., Шурма І.М., Коробчинський В.О. та ін.- Харків,2009. – 208 с. 3.Романовський Р. Право на аборт: отечественный и зарубежный опит // Человек.- 2003.- № 7. – С. 141-145. 4.Таран Н. Аборт як соціальна проблема // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. - №1.- С. 96-101.

Лебединська Катерина

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)