Проблеми реалізації статевого виховання в сім’ї та школі

Понад 50% підлітків розпочинають статеве життя у віці 14-15 років. Серед наслідків - небажана вагітність, інфекції, які передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД. Захворювання на сифіліс та гонорею за останнє десятиріччя збільшилися у 10 разів, 15% ВІЛ-інфікованих в Україні становлять особи 15-19 років [1]. За даними Міністерства охорони здоров’я України понад 3,5 тисячі українок віком 15-17 років штучно перервали вагітність протягом одного лише 2008 р. За той самий час 101 аборт зробили дівчата, яким не виповнилося й 14 років. Лікарі стверджують, що Україна є одним із лідерів в Європі за кількістю абортів, у тому числі підліткових [2].

Загострення проблем, пов’язаних з реалізацією сексуального виховання, відбувається через терпиме, а подекуди й схвальне, ставлення суспільства до позашлюбних зв’язків, підвищений інтерес до порнопродукції, низький рівень освіченості у питаннях сексуальної культури, відсутність системи статевої просвіти та виховання учнівської молоді. Саме тому постає нагальна потреба в обґрунтуванні змісту, форм, методів та розробці особистісно-зорієнтованих технологій статевого виховання особистості [3].

Статеве виховання є складовою загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток молодого покоління. Сутність такого виховання полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування культури статеворольової взаємодії, здорового ставлення до статі і сексуальності, вміння переживати й усвідомлювати свої фізіологічні й психологічні особливості відповідно до усталених у суспільстві норм і правил. Ефективність статевого виховання і навчання можуть забезпечити більш відкриті, відверті, чесні відносини чоловіків і жінок, що, у свою чергу, призведе до ослаблення сексуальної агресії, розвіяння багатьох легенд і міфів про секс, руйнування примітивних стереотипів, що склалися у цій сфері людського буття.

Більшість батьків прагнуть, щоб їхні діти отримали знання щодо сексуальної поведінки, але самі вони соромляться обговорювати з ними ці теми. Діти у цьому сенсі виховуються стихійно, отримуючи інформацію про статеве життя з ЗМІ чи від представників свого найближчого оточення. Дорослі ж ризикують, що дитина інтерпретує побачене чи почуте як точне відтворення реальних подій сексуального життя з усіма небажаними наслідками, незважаючи на те, що такий спосіб виховання є скоріше негативним, ніж позитивним.

Серед основних завдань статевого виховання слід виокремити: формування здорового способу життя; вироблення вміння оцінювати свій стан та сексуальні прояви, здійснювати їх контроль; профілактику ранніх сексуальних контактів, корекцію ризикованої та суспільно небезпечної сексуальної поведінки, формування навичок безпечної поведінки і виховання моральної відповідальності за свою поведінку у міжстатевих стосунках.

Статеве виховання й освіта в умовах сучасного суспільства можуть бути адекватними лише за умови трирівневого підходу: перший рівень передбачає формування достатньої грамотності у сфері сексології у вчителів; другий рівень – освіту батьків, зокрема, характер інформації, якою володіють і дорослі, і діти, має бути однаковим задля уникнення конфліктів; третій рівень являє собою власне статеве виховання дітей та підлітків.

Реалізація статевого виховання дозволить попередити появу негативних наслідків сексуальних девіацій, у разі існування останніх – здійснити профілактичну роботу щодо знешкодження наслідків та запобігання їх поширенню. Тільки спільні зусилля школи й родини дозволяють дитині вирости сексуально освіченою особистістю, яка здатна відповідати за свої вчинки у сфері інтимних стосунків.

Література: 1.Підліткова контрацепція і сексуальність. - Режим доступу: http://svitmolodi.at.ua/news/pidlitkova_seksualnist_i_kontracepcija /2010-01-20-257. 2.Коваленко Н., Шерстюк Н. Дві третини підліткових вагітностей закінчуються абортом . – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2020472.html. 3.Василенко О. Від теорії до практики статевого виховання школярів // Рідна школа. –2005. – №4. – С. 32-35.

Бушуева Елизавета

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)