Гетоїзація як вихід із стану культурного шоку

Видатний американський учений антрополог Френсіс Бок говорить про суть феномену культурного шоку, виділяючи конфлікт старих і нових культурних норм і орієнтацій. Власне кажучи, культурний шок - це конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості. Ф.Бок говорить, що у ситуації культурного шоку існують виходи з нього. Антрополог виділяє п'ять способів вирішення такого конфлікту: гетоїзація, асиміляція, проміжна стратегія, часткова асиміляція, колонізація.

У сучасній Україні налічується велика кількість не-українців. Різні групи – носії інших культурних традицій – обирають одну з п’яти форм виходу з культурного шоку. Зараз можна говорити, що найпопулярнішою і найбільш розповсюдженою формою в Україні є гетоїзація. Гетоїзація як спосіб вирішення такого особистісного конфлікту, як культурний шок, являє собою процес, у ході якого людина-носій однієї культури, потрапляючи до іншої культури, зберігає свій стиль життя, всі ті норми і звички, що характерні для її рідної культури. У цьому випадку людина намагається створити власне культурне середовище – оточення одноплемінників, відгороджуючись цим оточенням від впливу іншого культурного середовища. Практично в будь-якому великому західному місті існують більш-менш ізольовані й замкнуті райони, населені представниками других культур.

Найяскравішим прикладом феномену гетоїзації на території сучасної України є квартал ортодоксальних євреїв у невеликому містечку Умань, що знаходиться в Черкаській області. Умань відома могилою засновника бреславского хасидизма Ребе Нахмана. Хасиди, оселившись в українському містечку, зустріли абсолютно нові, не характерні їхній власній культурі, риси. Подоланням культурного шоку для хасидів став спосіб гетоїзації. Ф. Бок говорить про різні причини такої поведінки. У випадку хасидів очевидне уникнення контакту із усякою іншою культурою з релігійних причин.

Квартал хасидів знаходиться недалеко від центру міста. В ньому ніщо не нагадує про українську культуру. Українські мешканці не раді, що вимушені жити у цьому районі. Цей район не був відмінним від інших районів Умані, проте на початку XXI ст., коли почався зріст популярності браславського вчення в Ізраїлі, сюди почали перебиратися прихильники цього вчення. Спочатку ортодоксальні євреї з'їжджалися на могилу свого наставника раз на рік для святкування релігійного свята. Пізніше прочани з Ізраїлю почали осідати в зручному районі, зовсім поруч із могилою Нахмана. Освоєння цього району хасидами, як говорять місцеві жителі, відбулося стихійно й дуже активно з їх боку.

Прийшовши на нове місце, вони принесли із собою свої цінності й норми, свої традиції. Це виражається в різних аспектах життя. У всіх продовольчих крамницях приймають шекелі та продають товари, привезені з Ізраїлю. Вулицею ходять тільки чоловіки й маленькі хлопчики в традиційному для їхнього віросповідання одязі. Жінки на вулиці з'являються вкрай рідко й ненадовго. Головною роллю жінок є продовження роду, догляд за маленькими, а також навчання дітей грамоті (школу хасиди не відвідують).

І все-таки серед такої відвертої гетоїзації цікаво відмітити наявність українських продуктів на прилавках магазинів, зацікавленість хасидів-чоловіків музикою деяких країн колишнього СНГ. Отже, деякі аспекти соціокультурних явищ, характерні українському суспільству все-таки не залишаються без уваги носіїв іншої культури.

Фісун Анна

Запорізький національний університет

(Україна, м. Запоріжжя)