Перспективи подолання стигматизації за станом фізичного здоров’я

У контексті демократичних перетворень та реалізації гуманістичних принципів, які декларуються нашою державою, актуалізується завдання формування толерантності як ключової моделі відносин між різними соціальними групами українського суспільства. Однією зі специфічних соціальних груп, чиї відносини з рештою соціуму досить часто складаються у формі стигматизації і дискримінації, є люди із порушеннями фізичного здоров’я (передусім, люди з особливими потребами, особи з ВІЛ/СНІДом тощо). У зв’язку з цим дослідження засобів подолання/послаблення стигматизації за станом фізичного здоров’я є актуальними.

В Україні небагато теоретичних робіт, присвячених проблемі стигматизації та дискримінації, а в роботах практиків явно або неявно проступають дві основні тези. По-перше, стигма (сукупність стереотипів (переважно негативних) щодо певної соціальної групи та спричинена ними поведінка, крайнім проявом якої є дискримінація) розглядається як свідома позиція, чи навіть «злий умисел» суб’єкта, що походить від його непоінформованості або невисоких моральних якостей. З цього випливає положення про те, що її можна і треба докорінно знищити шляхом впливу на суб’єкт (інформування, переконання). Але абсолютно не береться до уваги процесуальний характер стигматизації, тобто те, що вона формується і проявляється в ході взаємодії між двома соціальними групами: «звичайних», відносно здорових людей (суб’єкт стигматизації), та осіб з певними порушеннями фізичного здоров’я (об’єкт стигматизації).

Проаналізувавши витоки стигматизації як соціального явища та механізм її функціонування, можна зробити наступні висновки. Стигма базується на фундаментальних властивостях і закономірностях людського сприйняття та мислення (наприклад, внутрішньогруповий фаворитизм або більша довіра до негативної інформації, ніж до позитивної). Крім непоінформованості, вона включає цілий спектр об’єктивних соціальних факторів, вплив яких досить часто є опосередкованим (наприклад, наукова термінологія або законодавство). Поєднуючи в собі раціональні та ірраціональні компоненти, стигматизоване ставлення до представників певної соціальної групи досить часто не усвідомлюється або лише частково усвідомлюється суб’єктом.

Стигматизація і дискримінація, як правило, взаємно підтримують одна одну: дискримінація підтримує стереотип, а стигма робить дискримінацію законною. Наприклад, сформована за радянських часів патерналістська модель соціального захисту людей з особливими потребами розглядала останніх як таких, що не можуть самостійно задовольнити свої потреби в жодній із сфер життя та потребують тотальної опіки. Результатом її функціонування став досить високий рівень патерналізму та соціальна пасивність людей з особливими потребами, що підтверджується емпіричними дослідженнями.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що одним із факторів зміцнення стигматизованого ставлення та легітимізації дискримінаційних дій виступає поведінка самих носіїв стигми («біхевіоральне підтвердження» – зміна поведінки під впливом стереотипу у напрямку, що його підтверджує), доводиться констатувати утопічність ідеї щодо можливості цілковитого подолання стигматизації. Водночас, необхідною умовою її послаблення є відповідний вплив не лише на суб’єкт стигми, а й на її об’єкт (носіїв). Зокрема, стратегії стигма-менеджменту мають поєднувати в собі заходи, орієнтовані на подолання негативних стереотипів щодо людей з певними порушеннями фізичного здоров’я і запобігання їх дискримінації в різних сферах суспільного життя, та на діяльність щодо зміцнення потенціалу протистояння цій проблемі шляхом покращення якості життя носіїв стигми, виховання у них так званої культури асертивної поведінки (захисту своїх інтересів без шкоди для інтересів інших людей).

Біла Тетяна

Львівський національний університет ім. І.Франка

(Україна, м. Львів)