Трудоголізм як соціальний феномен

Сучасне суспільство, на жаль, досі базується на принципах “культури корисності”, для якої цінною є людина, яка приносить суспільну користь. Але все частіше робота розглядається людьми не як діяльність на благо держави, а стає засобом відмежування від проблем особистого характеру, невдач у сім’ї, складнощів у спілкуванні з оточуючими. Намагаючись уникнути контакту з психотравмуючими ситуаціями, людина працює, працює, працює, а в результаті отримує не високу заробітну плату, а нову залежність – залежність від роботи. Трудоголізм – одна з проблем сучасного суспільства.

Вперше термін «трудоголізм» використав У. Оутс в 1971 р. Він виявив схожість між ним та алкоголізмом, наркоманією, а також довів, що праця так само викликає залежність. Трудоголізм як негативне соціальне явище розглядається й такими вченими як: Г. Портер, Г. Янів, Дж. Спранкл і Х. Ебель, Г. Махловіц, В. Зур, В. Шлаіна, І. Самойлова. Наприклад, Г. Портер зазначає, що надмірний трудоголізм може розглядатися як адиктивна поведінка, в результаті якої спотворюються міжособистісні відносини. Гідеон Янів помітив, що трудоголізм становить загрозу для фізичного і психічного здоров’я, а також є основною причиною байдужості в сім’ях. Цікавим є й те, що насправді є різні форми трудоголізму, його прояви, а отже – й різні наслідки як для людини, так і для її оточення. С. Мур і М. Мічелі запропонували три моделі поведінки трудоголіка: нав’язливий, перфекціоніст та трудоголізм як засіб досягнення бажаного.

Насправді проблема трудоголізму дуже своєрідна, адже важко віднайти межу, за якою робота переростає в трудоголізм. Дуже часто рідні, друзі не помічають залежності трудоголіка від роботи, коли він приховує своє справжнє ставлення до робочого процесу. Це відбувається через те, що в нашому суспільстві переважає позитивне ставлення до людей, які приділяють багато часу роботі та докладають великих зусиль для професійного зростання. На нашому соціокультурному просторі схвалюється кар’єризм. Саме тому родина може заперечувати існування проблеми, схвалювати надмірну зайнятість на роботі, ігнорувати проблеми та втікати від їх вирішення, захищати трудоголіка, тощо. Тобто вона фактично сприяє трудоголізму, підтримуючи його.

Слід звернути увагу й на особистість трудоголіка. В більшості випадків метою трудоголіка є не збагачення, не отримання високих посад, а отримання психологічного задоволення. На таку тенденцію звернули увагу соціологи Р. Снір та Д. Зоар. Вони зазначають, що трудоголізм – використання часу для роботи та думок про неї, що спричинено не зовнішніми, а внутрішніми потребами. Саме особисті, ситуативні фактори є більш вагомими для появи трудоголізму, а не зовнішні підкріплення даної поведінки з боку оточення.

Звичайно, трудоголізм є вигідним для роботодавців та суспільства в цілому, тому вони намагаються всіляко стимулювати його, змушуючи працівників затримуватись на робочому місці, виконувати все більший об’єм роботи за той самий проміжок часу, стимулюють конкуренцію, тощо. Це призводить до скорочення кількості часу, який працівник приділяє відпочинку, що, в свою чергу, негативно позначається на продуктивності праці.

В сучасному суспільстві трудоголізм стає все більш поширеним явищем. Але якщо раніше воно вважалося позитивним, то сьогодні вчені звертають увагу на те, що трудоголізм може приносити шкоду. Людина, яка багато працює, ризикує отримати залежність від роботи. Дуже часто поведінка трудоголіків є адиктивною, що негативно відображається не лише на міжособистісних стосунках трудоголіка, а й приносить шкоду його родині, друзям. Трудоголік отримує залежність, ховається від проблем, постійно працюючи, але не усвідомлює цього, не може адекватно оцінити ситуацію, що дуже вигідно для працедавця. Сьогодні трудоголізм є хворобою, яку має лікувати психолог або психіатр.

Сидоренко Владимир

Восточноукраинский национальный университет им. В. Даля

(Украина, г. Луганск)