Міжнародна інтелектуальна міграція як чинник інтернаціоналізації науки

Для сучасної епохи характерним є високий рівень міграції вчених, що можна пояснити особливостями наукової роботи, її динамічністю. Оскільки наукова діяльність не має кордонів, міграція є важливим чинником культурного і професійного взаємозбагачення наукових співтовариств.

У радянські часи поняття "відплив умів" набуло негативного значення і характеризувалося переманюванням висококваліфікованих фахівців з країн, що розвиваються, у країни більш розвинені з метою використання їх розробок. Сьогодні, у зв'язку з низьким матеріально-фінансовим забезпеченням наукової діяльності, багато українських учених-бюджетників ледве зводять кінці з кінцями і готові працювати навіть в умовах "експлуатації" за кордоном. Проте посилення конкуренції в науковому світі призводить до того, що, незважаючи на бажання працювати за кордоном за довгостроковим контрактом, реалізувати це прагнення на практиці, зберігаючи своє місце саме в науці, вдається далеко не кожному. Частина інтелектуальних мігрантів знаходить іншу, частіше менш кваліфіковану, роботу, що є втратою ученого як для України, так і в цілому для світової наукової спільноти.

Учені і фахівці залишають країну походження, якщо в країні, що їх приймає, вони отримають вищу фінансову винагороду за свою працю, гідні умови для роботи і життя, більші можливості для творчої самореалізації, більш якісне матеріально-технічне оснащення робочого місця, а також дотримання цивільних прав і демократичних свобод.

Останнім часом з'явилося багато публікацій, де стверджується, що міжнародний обмін ученими несе в собі загрозу руйнування українських наукових шкіл, які в окремих галузях знань залишаються в авангарді світової науки. Проте феномен міжнародної інтелектуальної міграції сам по собі не є негативним. Виключення української науки з міжнародного наукового обміну загрожує тотальним відставанням і «технологічним розривом». Ученим різних країн світу необхідні тісні контакти один з одним в рамках міжнародних проектів, які дозволяють дослідникам стати активно співпрацювати у межах єдиного світового наукового простору. Можливість здійснення закордонних поїздок сприяє залученню українських учених до досягнень світової науки і ділової культури. Так відбувається формування якісно нового типу дослідника, що відповідає принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства. Для такого дослідника характерними є засвоєння ділової культури; висока мобільність; здатність застосовувати творчі здібності в різних сферах діяльності; незалежність у прийнятті рішень; відкритість до сприйняття нових знань і навичок.

Проблеми міжнародної інтелектуальної міграції як чинника формування єдиного наукового простору, інтернаціоналізація науки і наукової діяльності стають усе більш актуальними і привертають увагу дослідників в Україні та інших країнах. Міграція як механізм глобалізації науки використовується, наприклад, для створення європейського наукового простору, тобто інтеграції наукового потенціалу десятків країн, що істотно відрізняються своєю історією, культурою, політичними і науковими традиціями, рівнем розвитку науки і технологій.

Ралко Тетяна

Запорізький національний університет

(Україна, м. Запоріжжя)