Раціоналізація етнополітичних конфліктів як засіб їх подолання

Конфлікт – це вид соціальної взаємодії, учасники якої (індивіди, групи, організації) свідомо і відкрито протистоять одне одному через реальну чи удавану несумісність їх інтересів, прагнень, поглядів. Однією з основних проблем конфліктології є дослідження міжетнічних або етнополітичних конфліктів, яке не втратило свою актуальність і в XXI ст., незважаючи на прогнози багатьох вчених щодо зменшення ролі етнічного та національного чинника у внітрішньодержавних та світових процесах. Проте в розгляді даного питання існує ряд труднощів, які полягають у розумінні самого феномену етнополітичного конфлікту, причин його виникнення. З одного боку, етнополітичні конфлікти, що з новим розмахом огортають світ, дуже часто розглядаються як ірраціональні, в яких важко віднайти якусь логіку. Але, з іншого боку, етнічність найчастіше стає засобом досягнення політичних цілей окремих політиків, а рівень національних почуттів піддається значному впливу політичних акторів. Тому в контексті даного протистояння постає потреба у застосуванні раціонального підходу до проблематики етнополітичних конфліктів.

Раціональними визнаються цілеспрямовані дії політиків по використанню етнічності для задоволення власних або групових інтересів. Суть даної позиції підтверджує В. Тішков: «Одним из самих распространенных является трактовка роли элит... в мобилизации этнических чувств, межэтнической напряженности и ее эскалации до уровня открытого конфликта». В політичних цілях представники еліт свідомо трансформують соціальне невдоволення в міжетнічну нетерпимість.

В кожному етносі наявні сили, які можуть перевести груповий мобілізаційний ресурс у політичне русло. Представники еліт розробляють відповідні ідеології і програми, створюючи систематизовану форму. Так, на думку В.Хеслі: «…політичний рух етнічного типу може досягти успіху лише в тому випадку, якщо виробить програму, що надихає і створює відчуття життєздатності націоналістичної партії чи асоціації».

Німецький дослідник Оффе К. також трактує проблему етнополітичної конфліктності, дотримуючись принципів раціональності: «Під етнізацією політики я розумію набір взаємопов'язаних стратегій індивідуальних і колективних (суспільних, рівно як і політичних), акторів, вміщених у каркас відповідних когнітивних і ціннісних установок».

Таким чином, раціональний підхід можна успішно застосовувати як засіб подолання етнополітичних конфліктів, які не позбавлені раціональності через те, що політики дуже часто використовують етнічність як засіб досягнення своїх цілей та інтересів.

Література: 1.Оффе К. Этнополитика в восточноевропейском переходном процессе /К. Оффе // Полис. – 1996. – №2. – с. 27-45. 2.Тишков В.А. Очерки теории и политики этничности в России. М., 1997. 3.Хесли В. Л. Национализм и пути разрешения межэтнических противоречий / В. Л. Хесли // Полис. – 1996. - №6. – с. 39-51. 4.Єрмаков П.  Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах / П. Єрмаков // Політичний менеджмент. – 2007. – №1.

Лаже Оксана

Криворізький факультет Запорізького національного університету

(Україна, м. Кривий Ріг)