Креативність в pr: механізми творчості та ефективність сприйняття

Творчий підхід до реалізації програм у зв’язках з громадськістю є одним з важливих факторів конкурентних переваг будь-якої організації. Розуміння механізму вироблення креативних підходів, умов їх реалізації сприяє підвищенню помітності організації в інформаційному просторі, посилює конкурентоспроможність організації. Дослідивши природу креативності, ми зможемо дізнатися, як саме креативність реалізується в PR- діяльності.

Актуальність дослідження креативності у зв’язках з громадськістю полягає в тому, що тема креативності мало вивчена. Слід звернути увагу на відсутність точних визначень, чи є креативність у PR елементом творчості, чи технологією, яка може бути відпрацьована. Креативність як здібність створювати будь-що нове шляхом об’єднання в новому контексті двох чи більше елементів є необхідним інструментом PR, в першу чергу, в умовах конкуренції.

Таким чином, в рамках цієї наукової роботи інтерес дослідження зосереджений на проблемі вивчення процесу продукування ефективних ідей, які привернуть увагу цільової аудиторії, визначення основних механізмів креативності як методу PR.

Для більш детального вивчення значення і реалізації креативності в PR необхідно визначити поняття креативності, основні етапи процесу вироблення креативних ідей, виділення основних критеріїв креативності; дослідження умов застосування креативності в PR, визначення значущості креативності для PR.

Проведений нами аналіз теоретико-методологічних підходів до інтерпретації креативності дозволив розглянути різні підходи до наукового визначення та механізмів цього явища. В ході аналізу ми виявили, що найчастіше креативність – це: руйнування існуючого розуміння про навколишнє середовище, ситуації, проблеми; вирішення завдань; перегляд і перевірка, узагальнення результатів; виникнення спонтанних ідей та ін.

Слід зазначити, що креативні ідеї рідко є продуктом приголомшливого натхнення. В багатьох випадках вони побудовані із серій невеликих кроків. Проаналізувавши зміст і рушійні сили креативного процесу, ми дійшли висновку, що його головними компонентами є пошук та аналіз інформації, розробка нових ідей, погляду на проблему, розробка методів впровадження, реалізації ідей, вирішення проблеми.

Дослідивши інтерпретації креативності, її механізми, ми можемо говорити про те, які механізми реалізації креативних рішень використовуються в паблік рилейшнз. Креатив в PR – це специфічні й оригінальні художні, технічні, психологічні, політичні, соціальні прийоми, які використовують з метою досягнення заданого позиціонування компанії та її послуг. На сьогоднішній день креативність може дати підприємствам значні переваги – наприклад, вона допомагає розширювати, створювати нові організаційні цінності або «вдихати» нове життя і стійкість в довгострокові PR – програми. Креативно написані прес-релізи можуть захопити увагу чи уяву журналіста. Креативні повідомлення можуть призвести до спілкування з новою аудиторією або до нових видів комунікації з існуючою аудиторією. Однак необхідно звернути увагу на те, що креативні ідеї, які знаходяться за межами цілей організації, не мають ніякої цінності та можуть бути потенційно небезпечними для неї.

Таким чином, розглянувши інтерпретації креативності, її механізми, застосування креативного мислення в PR, ми довели важливість використання креативних повідомлень в PR для успіху організації.

Мельникова Наталія

Львівський національний університет ім. І. Франка

(Україна, м.  Львів)

Ментальні підстави діяльності української політичної еліти

При дослідженні політичного процесу в Україні варто враховувати ментальні особливості українського соціуму. Зважаючи на широкий обсяг проблематики, зосередимо увагу на ментальних підставах діяльності основного політичного гравця, яким виступає політична еліта.

Ментальність – це сукупність усталених звичок мислення, почування і діяльності, що зберігаються на глибинному рівні свідомості. Вона характерна для спільнот різного масштабу, проте найчастіше це поняття вживають в розумінні етнонаціональної ментальності. За словами Чигринова В.І. та Поліщука І.О., ментальність слід розглядати не як статичну, раз і назавжди скристалізовану систему ознак, а як динамічну універсалію, що постійно змінюється, зберігаючи, однак, компоненти константи [1, с. 19].

До констант української ментальності, на нашу думку, належать емоційно-почуттєва домінанта, пасивність, інтроверсивність, волелюбність тощо. У політичному аспекті це зумовлює недорозвиненість соціального начала, замкненість індивіда на собі і найближчому оточенні, тотальність відчуженої від нього держави. Нездатність сприйняти соціум як абстрактну систему норм і ролей, позиціонувати себе як соціальну персону і брати участь в політичній комунікації на рівні суспільства призводить до біологічного індивідуалізму і егоїзму малої групи. В результаті соціум постає не як єдиний медіум інтеракції і комунікації, а як суміш безлічі ворогуючих мікрогруп [2, с. 220].

Політична еліта породжена тією ж ментальністю, що й решта суспільства, і має ті ж характерні риси. Відмінності, якщо вони є, на нашу думку, зумовлені не іншим порівняно із більшістю соціально-психологічним типом еліти, а її статусно-рольовою диспозицією. Для пересічного громадянина політика є віддаленою від його життєвого простору сферою, недоступною для розуміння, міфологізованою. Для політичної еліти – це безпосереднє поле практичної діяльності, джерело ресурсів існування, ставлення до якого може бути лише прагматичним. Її абстрактно-логічне мислення і орієнтація на соціум недорозвинуті так само, як і у маси, тому ціннісна сфера обертається навколо біологічного егоїзму “політичної тварини”.

Типовий політичний суб’єкт, носій українського менталітету, не схильний до справжньої інтенціональності – спрямованості на активну самомотивовану дію і цілепокладання. Він звик до наслідування і виконання поставлених кимось цілей, діє під впливом зовнішніх імпульсів, нехтує стратегічними інтересами, яких не може адекватно осмислити, на користь нагальних потреб і бажань. Поряд із спадком радянських часів (провінційність політичної верхівки УРСР, її абсолютна залежність від директив центру) це приводить до недалекоглядності української політичної еліти, відсутності стратегічного планування державної політики, спонтанності політичних дій тощо.

За недорозвиненості соціального начала, індивід сприймає тільки міжособистісні стосунки, вибудовуючи на них і соціальні інституції [2, с. 217]. Послідовне втілення цього підходу від політичної верхівки суспільства до найнижчих щаблів бюрократичної ієрархії з неминучістю призводить до непотизму, корупції і основного принципу соціального управління “свій, до свого, по своє”.

Отож, політична еліта, діючи на публічному рівні, лише відтворює типові для українського соціуму ментальні шаблони. Успішний політичний розвиток можливий лише за умов усвідомлення та корегування політичних установок соціуму, максимізації конструктивних і мінімізації деструктивних рис нашої ментальної спадщини.

Література: 1.Чигринов В. І., Поліщук І. О. Політична ментальність українського суспільства: історія і модерн. – Харків: ХІБМ, 2001. – 202 с. 2.Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К: Либідь, 2001. – 334 с.

Микольченко Віра

Криворізький технічний університет

(Україна, м. Кривий Ріг)