Порівняльний аналіз Східного партнерства та Союзу для Середземномор’я

Після розширення ЄС у 2004 р. було введено в дію Європейську політику сусідства, що мала на меті не допустити утворення вакууму безпеки та розподільчих ліній внаслідок розширення ЄС, стабільності і розвитку в сусідньому до ЄС регіоні. Через залучення до програми великої кількості країн, що відрізняються одна від одної за економічним, політичним та соціальним розвитком, ця програма не мала великого успіху. Згодом ЄПС було посилено двома ініціативами регіональної співпраці: Союзом для Середземномор’я та Східним партнерством.

Союз для Середземномор’я було створено у 2008 р. До нової міжнародної організації увійшли 27 країн-членів ЄС, а також шістнадцять середземноморських держав – Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Мавританія, Сирія, Туніс, Туреччина, Палестинська автономія, Албанія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія та Монако.

Ініціатива Східного партнерства була затверджена у 2009 р. та спрямовувалась на 6 пострадянських країн – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну.

На наш погляд, створення таких регіональних утворень є позитивним для вирішення проблем країн, що входять до них, адже універсальність ЄПС не дозволяла сконцетрувати увагу на тих чи інших специфічних моментах регіону.

Якщо порівняти сфери спрямованості програм, то Союз для Середземномор’я мав такі напрямки: 1) політика виборчої імміграції; 2) екологія та захист навколишнього середовища, боротьба з забрудненням Середземного моря; 3) політика спільного довгострокового розвитку і зміцнення співробітництва та взаємодопомоги усередині Середземноморського регіону в галузі економіки (зона вільної торгівлі, інвестиції, розвиток транспортної інфраструктури, енергетична безпека, створення та передача новітніх технологій); 4) боротьба з корупцією, організованою злочинністю та тероризмом; 5) розвиток культури, системи освіти, охорони здоров’я, боротьба проти нерівності та несправедливості.

Східне партнерство спрямоване на: 1) подальше спрощення візового режиму та поступовий рух до його лібералізації; 2) укладення поглиблених зон вільної торгівлі; 3) підтримку процесу адаптації законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-партнерів; 4) сприяння регіональному розвитку на основі політики регіонального вимірювання ЄС; 5) створення інтегрованої системи управління кордонами; 6) співпрацю у сфері енергетичної безпеки; 7) співпрацю в боротьбі проти корупції, організованої злочинності, нелегальної міграції.

Як бачимо, спільними є завдання боротьби з корупцією й організованою злочинністю та забезпечення енергетичної безпеки.

В затвердженому бюджеті ЄС на фінансування співробітництва в басейні Середземномор’я за період з 2007 по 2013 рік виділено 16 млрд. євро. Східне партнерство мало отримати 600 млн. євро з 2009 по 2013 рік. Як бачимо, суми відрізняються на порядок, Східне партнерство отримує значно менше. Чи означає це меншу зацікавленість ЄС в країнах Східної Європи та Закавказзя? Мабуть, це залежало і від країни-ініціатора програми. Адже більш сильна у ЄС Франція змогла краще позиціонувати свій проект Союзу для Середземномор’я, ніж «новенькі» Польща та Швеція – Східне партнерство.

Отже, зробивши порівняльний аналіз двох регіональних проектів ЄПС, можемо сказати, що Союз для Середземномор’я має більшу фінансову підтримку ЄС, ніж Східне партнерство, тому є більш потужним утворенням.

Домбровская Ксения

Харьковский гуманитарный университет «Народная украинская академия»

(Украина, г. Харьков)