Довіра до правових інститутів в українському суспільстві

Довіра є одним із базових компонентів стійкості всіх суспільних відносин, це складний суспільний феномен, який має багаторівневу природу. В сучасному світі довіра або недовіра набувають матеріальної сили. Рівень довіри, властивий суспільству, розглядається як його важливий соціальний потенціал, що сприяє досягненню благополуччя нацією та її конкурентоспроможності. Таким чином, довіра набуває статусу «соціального капіталу», тобто засобу, що забезпечує існування і розвиток суспільства.

До проблеми довіри в різний час зверталось багато мислителів. Серед них варто виділити Д.Локка, І.Канта, Е.Дюркгейма. Тема довіри присутня у соціологічних теоріях П.Блау та Дж.Хоманса. Дослідженням природи довіри в новому суспільному контексті займалися такі автори, як П.Штомпка, Н.Луман, Е.Гідденс, Ф.Фукуяма, А.Селігмен, Дж.Коулмен та ін. В Україні до проблеми довіри до правових інститутів звертались В.О.Соболєв, І.П.Рущенко, Ю.О.Свеженцева та ін.

В сучасній Україні проблема довіри та недовіри населення до державних правових інститутів є вкрай актуальною. Історичні чинники, особливості національного характеру, невдалі реформи, інші соціальні катаклізми наклали свій відбиток на атмосферу довіри і недовіри в сучасному українському суспільстві, створили систему перешкод відносинам довіри серед людей. Політична, економічна, правова нестабільність, низький рівень професіоналізму законодавців, виступи самих «обранців народу» у засобах масової інформації, масштабна тіньова приватизація, застосування «телефонного права», винесення одіозних судових рішень – все це не може не відбиватися на свідомості всіх верств населення країни.

Підкреслюючи роль довіри в організації суспільного життя, відомий американський соціолог А.Селігмен відзначає, що влада, панування і насильство на якийсь час можуть розв’язати проблему соціального порядку, організації поділу праці, однак «вони не здатні самі по собі забезпечити основу для підтримки цього порядку в довготривалій перспективі» [1,с.7]

А.Селігмен вбачає проблему сучасного суспільства в тому, що відбувається неухильна втрата людьми здібностей до узгодження і самостійного вибудовування правил гри, тобто до довіри стосовно один одного, внаслідок розвитку рольової сегментації. Дана тенденція призводить до того, що все більше сфер взаємодії визначаються виключно системними обмеженнями, які по суті своїй протилежні довірі. На підставі цього Селігмен робить висновок про те, що відбувається втрата договірного і правового регулювання відносин.

За відправну точку дослідження П.Штомпка обирає темпоральний аспект дії, а саме, орієнтацію будь-якої дії на майбутнє [2,с.57]. Проблема довіри з'являється у разі невизначеності і неконтрольованості майбутнього. Іншими словами, нам необхідна довіра, якщо у нас немає впевненості в повному контролі над майбутніми подіями, залежними від людських дій. Одне з визначень довіри, використане ним: «Довіра – це ставка відносно майбутніх непередбачених дій інших» [2, с. 59]. Тож саме невпевненість у майбутніх діях правоохоронців сприяє зниженню рівня довіри до їхніх дій та рішень.

Звертаючись до даних порівняльного соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України [3, с. 126], можна зазначити, що рівень довіри українців до міліції є найнижчим серед країн Європи. Коефіцієнт довіри до міліції (відповіді респондентів на питання: «Наскільки Ви довіряєте міліції?» за шкалою від 0 - зовсім не довіряю, до 10 - повністю довіряю), складає лише 3,3, тоді як у найближчого нашого «конкурента» Словаччини – 4,35, а у лідера за цим показником – Фінляндії – взагалі 7,96. Цей факт яскраво ілюструє ставлення громадян нашої країни до правоохоронних органів, що не може не викликати серйозного занепокоєння соціологів.

Таким чином, існує об’єктивна необхідність в інтенсифікації комунікаційних процесів між правоохоронними органами (міліцією, прокуратурою, СБУ, податковими інституціями тощо), органами законодавчої та місцевої влади та широкою громадськістю, органами громадянського суспільства. Але перш за все потрібне якісне розуміння необхідних перетворень у самих вищезазначених структурах.

Література: 1. Селигмен А. Проблема доверия / Пер. с англ. – М.: Идея-пресс, 2002. – 254 с. 2. Лапаева В.В. Социология права. История и современность // Социологические исследования. 2008. - № 6. 3.Головаха Є., Горбачик А. Паніна Н. Україна та Європа: результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідження. – К.: Інститут соціології НАН України, 2006. – 142 с.

Криворучко Наталія

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

(Україна, м. Івано-Франківськ)